2baner728x90 souers center

Автор Ольга Шепель

Друга стаття із запланованого циклу «Нас заплутують чи ми заплутуємося?»

☑️«Ця людина хороша, тому що поруч з нею я добре себе почуваю».
☑️«Вона погана, тому що в її присутності я почуваю себе погано».
☑️«Проект поганий, тому що я не відчуваю задоволення, коли ним займаюся».
☑️«Керівник поганий, тому що мені неприємно, коли він хвалить при всіх мого колегу»
☑️«Цей клієнт хороший, тому що мені добре, коли я з ним працюю. А цей — поганий. Він завжди псує мені настрій».
☑️«Програма мандрівки була поганою. Мене зовсім нічого не тішило».

Багато хто живе у такій логіці. Періодично ми всі в неї «звалюємся», але у деяких вона організовує майже все їхнє життя і взаємодію з людьми, які її оточують. При цьому, як у першому випадку, так і в другому, люди не помічають помилку в причинно-наслідкових зв'язках.
Іноді хтось говорить саме такими словами, а інші висловлюються інакше, але при цьому їхня психіка точно так і функціонує, у дуже обмеженому діапазоні, тільки в поняттях «ДОБРЕ» або «ПОГАНО».

Тут НЕ йдеться про адекватну оцінку події.
Людина НЕ має СУДЖЕННЯ, сформованого як продукт мислення (про який ми говорили в минулій статті), коли висновки робляться на підставі накопичення, аналізу, порівняння та узагальнення безлічі даних (фактів) про ситуацію.
У цьому випадку розрізнення в УЯВЛЕННЯХ про ситуації і людей будується тільки на двох полярних сприйняттях, отримую я задоволення від взаємодії з об'єктом в зовнішньому світі, чи ні. І якщо не отримую, це тому що ВІН - поганий: інша людина погана, подія погана, місце погане, предмет поганий.

☑️«Мені незатишно у вашому офісі, він поганий»,
☑️«Ваші ідеї мене турбують, викликають незадоволення, тому ваша стаття нікуди не годиться»...

Справа в тому, що коли ми тільки починаємо наше життя, в певний момент часу наша психіка існує у простій двійковій системі сприйняття дійсності.
Ця система (дивіться попередню статтю) керується принципом задоволення-невдоволення.
Про це писали багато дослідників. Зокрема швейцарський психолог і філософ Жан Піаже, описував ознаки аутистичного мислення немовляти, як вроджений тип мислення, замкнутий на собі, зовсім не соціалізований і підпорядкований принципу задоволення («Я роблю те, що хочу»). Подальша особиста еволюція людини повинна привести до розвитку у неї егоцентричного типу мислення. А пізніше - до трансформації в соціалізовану.

Однак, як часто ви чуєте зараз від дорослих людей або бачите у їх поведінці прояви подібних переконань: «Я нікому нічого не винен. Я буду жити так, як мені по кайфу!», «Ти повинен мені те і те, а я буду робити все, що я захочу!»?

Те, що нормально для немовляти, дуже сумно у мисленні та поведінці дорослої людини, яка продовжує у цій системі існувати. Тому кожен раз, коли ми це чуємо, або коли подібне твердження народжується всередині нас, треба перевірити ще раз:

1. з якої системи воно прийшло, і
2. скільки зараз психологічних років його власнику.

Зафіксуємо цю думку і продовжимо рухатись далі.
У примітивній двійковій системі відсутність хорошого сприймається людиною як присутність поганого. І це знову помилка мислення.

☑️Якщо через карантин людина не може поїхати у заплановану відпустку, вона переживає цю подію всередині як ворожу атаку КОГОСЬ поганого, який зловмисно відбирає у неї бажане, що викликає лють.

☑️Якщо дитина миттєво не відповідає на дзвінок мами, остання може злитися, оскільки сприймає це як знущання над собою, або її мучить тривога, тому що уява вже малює найстрашніші картини.

☑️Якщо дружина у відповідь на рішення чоловіка про велику покупку запропонувала своє бачення питання, його охоплює гнів, оскільки її точка зору сприймається ним як суперництво і боротьба за владу.

☑️Якщо чоловік не хотів у ці вихідні піти з дружиною у кіно, вона ображається, бо це сприймається нею як відторгнення і зневага.

☑️Відсутність підвищення заробітної плати на роботі може викликати у людини апатію, оскільки сприймається нею як недобросовісне використання її праці.

☑️Професійна нейтральність медіатора в процесі може сприйматися сторонами як байдужість і викликати роздратування.

☑️Якщо хтось зараз без пари, то тимчасова самотність може сприйматись як присутність всередині ЧОГОСЬ, що тривожить і мучить.

Ще раз зафіксуємо цю думку - у цій ранній примітивній логіці, ВІДСУТНІСТЬ БАЖАНОГО ДОБРОГО СПРИЙМАЄТЬСЯ ЛЮДИНОЮ ЯК ПРИСУТНІСТЬ ПОГАНОГО. З усіма наслідками, що випливають - тривогами, стражданнями і спектром неконтрольованих емоцій від безсилля до люті.

Як виправити цю заплутану історію, будемо розглядати в наступній статті. Закінчення зі світлом в кінці тунелю, далі буде... 🙂

А я поки запрошую вас на програму "Емоційна компетентність: складові продуктивної взаємодії"


Автор: Ольга Шепель


Буває, що деякі фахівці, маючи відношення до переговорів або будь якого виду врегулювання спорів, уявляють себе медіаторами вже за родом своєї діяльності. І тому з початку нашого знайомства вони кажуть, що прийшли до нас відразу за сертифікатом. Однак в процесі навчання їх очікує відкриття – виявляється, цей процес не схожий ні на що, що вони знали або пробували робити раніше. Слідом за цим потрясінням до них приходить розуміння, що знадобляться певні зусилля і час, щоб навчитися мислити і діяти як медіатор. І тут ми з колегою стаємо особливо пильні, оскільки, зачаровані процесом медіації, наші учасники деякий час думають, що їм належить перевтілитися в когось зовсім іншого. Уява малює їм медіатора доброю, вирозумілою, милою, ввічливою, м'якою людиною.

У деяких в цей момент з'являється невпевненість та сумніви: «Я не такій… У мене не вийде…»

У інших може виникнути супротив цьому ідеалізованому образу: «Я не такій! І не хочу таким ставати!».

Полегшення і до тих і до інших приходить значно пізніше, разом з розумінням, що не існує ідеального медіатора. Кожному фахівцеві важливо зберегти свою індивідуальність і вже точно не потрібно ставати милим. Найкраще, що можна зробити - бути собою, а не грати вигадану роль.

А що дійсно важливо у професії медіатора, так це плекати в собі ПОВАГУ. До себе і до інших людей. Коли людина підходить до взаємодії з іншими з повагою, це проявляється в її поведінці:

⁃ відсутністю суєти;
⁃ спокійною впевненістю в собі;
⁃ уважністю до людей.

У роботі медіатора ця уважність не має нічого спільного з догідливістю або послужливістю, а проявляється як бажання і прагнення зрозуміти, що стоїть за конфліктною поведінкою сторін у медіації.

- вірою в здоровий глузд сторін і здатністю дочекатися, коли вони знову зможуть відновити контроль над своїми розбурханими емоціями.

Таке відношення медіатора дозволяє учасникам відчувати себе у процесі спілкування із фахівцем безпечно, з одного боку, а також відчувати себе важливим та сильним, з іншого. Залишаючися у межах індивідуального стилю, медіатор також спостерігає, що відбувається в медіації прямо зараз для того, щоб відреагувати адекватно. І в цей момент він аж ніяк не милий, а швидше твердий. Твердий у своїй повазі до кожного учасника процесу і в дотриманні принципів медіації. Ця якість у його роботі стає для сторін надійною опорою в той момент, коли через ескалацію і наростаючі емоції ґрунт тікає з-під ніг, і з'являється страх, що далі може бути тільки гірше.

Всі описані якості і здатності у фахівця розвиваються, зміцнюються, проростають рисами характеру у процесі навчання медіації та його подальшої професійної практики.

 

Автор: Ольга Шепель

Дослідження фахівців-конфліктологів показують, що 90% людей, що опинилися в конфлікті, сваритися не планували... Дивно, правда? Тоді що з нами відбувається в процесі спілкування з собі подібними?

Справа в тому, що будь-яка взаємодія з іншими пробуджує в нас потреби, що народжуються саме у процесі і від контакту з іншою людиною. І ми розраховуємо, сподіваємося і очікуємо їх задоволення, навіть якщо самі про це не здогадуємося.



Наприклад,

  • ми хочемо від іншого ВИЗНАННЯ, щоб мати натхнення продовжувати далі розпочату справу;
  • або ми хочемо в контакті з іншим БЕЗПЕКИ, щоб відчувати себе невимушено і не боятися вільно себе проявляти;
  • або ми хочемо, спілкуючись з іншими, відчувати себе КОМПЕТЕНТНИМИ, щоб розуміти, що те, що ми робимо, має цінність для інших;
  • або ми хочемо від іншого поваги нашої АВТОНОМНОСТІ, щоб пишатися своїми успіхами, досягнутими самостійно.

 

На цьому етапі поки не видно приводів для сварки.
Начебто нормальні людські цілком обґрунтовані потреби... І ось, як не дивно, саме ті ж потреби змушують людину активно конфліктувати.

ht

Як ви, напевно, вже здогадуєтеся, людина починає втрачати самовладання, а її тип поведінки починає відрізнятися від співпраці, коли її потреби у взаємодії з іншою людиною порушуються або опиняються під загрозою порушення.

І навіть тепер все ще не зрозуміло, чому дорослі люди не можуть з цим впоратися, домовитися між собою? Чому доходять до тієї стадії, коли розриваються відносини, або вони змушені вирішувати свої протиріччя в кращому випадку в медіації, а в гіршому - в суді?

Справа в тому, що в будь-якому міжособистісному конфлікті непомітно для кожної людини оживає його інфантильна частина особистості. А що значить інфантильна?

Це та дитяча частина, у «спогадах» якої назавжди записаний досвід, коли дитина була цілком залежна від дорослого. У той час вона багато чого НЕ МОГЛА сама:

  • розпізнати свої відчуття, що виражаються у зростаючій всередині напрузі.
    У майбутньому, коли вона виросте, це буде про її розуміння себе;
  • впоратися, опанувати і трансформувати ці відчуття.
    А це в майбутньому дорослої людини буде про вміння управляти своїми емоціями і про здатність бути емоційно гнучкою;
  • обходитися без допомоги дорослого фізично.
    У дорослому віці це має перетворитися у стан здатності піклуватися про себе (в тому числі, забезпечувати себе) самостійно;
  • опановувати нові навички - практичні (зокрема, в обслуговуванні самої себе) і інтелектуальні...
    А це в майбутньому про реалізацію закладеного в кожній людині потенціалу, про здатність отримувати задоволення від своєї діяльності.

 

Як ми бачимо, будь-яка людина, ми всі, колись потребували іншої людини для задоволення наших потреб у виживанні, розвитку і можливості проявити свою активність.

Таким чином, потреби – це нужда людини в об’єктах, необхідних для її існування і розвитку; вони (потреби) виступають джерелом її активності.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/td7/1.5/16/2757.png");">❗️Наша дитяча залежність від інших в ті ранні роки, коли на кону стояло наше виживання, виявляється настільки потужним досвідом, що він переходить з нами і в наше доросле життя.


У зрілому віці, з якоюсь частиною свого життя ми справляємося цілком самостійно, як ті дорослі люди, які можуть опиратися на самих себе і в матеріальному плані, і психологічно. Однак якась частина нас пам'ятає той найважливіший відрізок нашого життя з його потребами і ДОСВІДОМ ЇХ ЗАДОВОЛЕННЯ ТА НЕЗАДОВОЛЕННЯ.

Якщо потреби дитини регулярно залишалися без відповіді (так само як і тоді, коли їх задовольняли надмірно), то це залишає глибокий травматичний слід в нашій психіці. Саме тому в будь-який контакт з іншими людьми ми вступаємо свідомо чи несвідомо з певними очікуваннями і уявленнями, сформованими раннім досвідом відносин зі значущими для нас дорослими. І якщо щось йде не так, незадоволеність, що виникає і зростає, оживляє інфантильні частини нас.

САМЕ ТОМУ В КОНФЛІКТІ ТАК ВАЖКО:

  • ТРИМАТИ ФОКУС УВАГИ НА ПРЕДМЕТІ РОЗБІЖНОСТЕЙ. Ескалація конфлікту розвивається стрімко, і люди переходять на особистості, відчуваючи біль від реактивованих конфліктом «старих ран»;
  • З'ЯСУВАТИ СПРАВЖНІ МОТИВИ ОПОНЕНТІВ, оскільки часто вони приховують їх не тільки один від одного, але й самі їх не усвідомлюють. Замість цього сторони пред'являють один одному свої позиції і декларують цілі як свої мотиви. При тому, що ці цілі сильно відрізняються від первинних мотивів або зовсім не мають з ними нічого спільного.
  • ЗРОЗУМІТИ ШЛЯХИ ВИХОДУ З КОНФЛІКТУ І ЗНАЙТИ РІШЕННЯ, ЩО ЗАДОВОЛЬНЯЮТЬ КОЖНОГО. Коли змішуються взаємні претензії, в яких лише частина адресована реальній людини навпроти, тоді як інша частина несвідомо призначена фігурам з минулого.

 

Якби ми з колегами не знали глибинних причин конфлікту і якби не вміли розпізнавати за зовнішньою байдужістю або агресією сторін медіації їх відчай і відчуття безнадійності, ми б могли подумати, що сторони в конфлікті навмисне заплутують і себе самих і своїх опонентів ... Особливо, коли те, що відбувається між ними, посилюється прямо протилежними цілями учасників конфлікту.

 

Мета людини в конфлікті - це її уявлення про кінцевий (корисний) для неї результат, нерідко це оволодіння об'єктом конфлікту ( «щось забрати для себе»). Це може бути як ресурсний (матеріальний) інтерес, так і психологічний - «бути правим». На досягнення цієї мети спрямовані дії суб'єкта в конфлікті. І це вже може викликати проблему, особливо, коли другий націлений також («не віддати / відібрати собі / звинуватити іншого і бути самому правим»).

 

Чи може щось бути ще гірше?
Може. Залежно від ступеня ескалації конфлікту, на певних його щаблях, ця мета може бути замінена на іншу, а саме нанесення максимального збитку опоненту - матеріального, психологічного, морального. Хоча, можливо, на початку конфлікту ця мета виступала тільки як засіб.

 

Нам не подобається дивитися, як люди сваряться. Тому, крім проведення медіацій, ми з колегами в «Українському Центрі медіації» займаємося навчанням, ставлячи своєю місією формування культури взаємодії в нашій країні. Ми - за мир! 

Не допускаймо подібної ескалації. Розплутуймося самі, розплутуймо наші взаємини і допомагаймо іншим знаходити мирні способи домовлятися і вирішувати свої протиріччя!

 

Вчитися будемо на практикумі Розвиток емоційної компетентність: з чого почати? з Ольга Шепель.

Початок вже 10 червня, приєднуйтесь!
https://ukrmediation.com.ua/…/169-rozvytok-emotsiinoi-kompe…

Ох, б’ємося об заклад, ви вже безліч разів зустрічали словосполучення «переговори за інтересами»: в бесідах з друзями і колегами, в аналітичних статтях і бізнес-виданнях, ну і на наших тренінгах, само собою.
Незважаючи на широту використання цього словосполучення, на жаль, не кожен має чітке уявлення про те, що це за переговори такі і, в чому ж їх привабливість і корисність. А отже, сьогодні ми вирішили поговорити цілеспрямовано саме про цінність моделі переговорів за інтересами - про те, які переваги вона може нам дати.

Нещодавно ми вже розглядали основи етики медіації в одному з наших постів, де обіцяли більш детально зупинитися на моменті конфлікту інтересів, що є, без зайвих перебільшень, одним з ключових елементів дотримання нейтральності медіатора. Ми свої зобов'язання виконуємо (ми ж профі!) І сьогодні наш пост буде присвячений конфлікту інтересів у медіації.

Перше що хочеться відзначити, бізнесу не варто боятися звертатися до медіації, адже в порівнянні з розглядом справи в суді процедура примирення має набагато більше переваг. Вже багато разів сказано, що медіація - це економія часу і коштів, збереження конфіденційності та, навіть, порятунок від можливого банкрутства.

У певний момент розвитку кожен бізнес-лідер стикається з ситуацiю у своєму професійному житті, коли йому доведеться долати напруженість між колегами, проводити складні договірні переговори або управляти конфліктами в офісі.

Ефективні навички переговорів за інтересами та медіації є життєво важливим інструментом для будь-якого лідера в бізнесі, і в той же час, мало хто навчає цим навичкам. На щастя, ми в УЦМ, одні з цих «мало кого», тому сьогодні поговоримо про ТОП-5 навичок медіатора, життєво необхідних в бізнесі. Отже ....

Економічна сфера є плідним підґрунтям для виникнення спорів, бо є центром перетину інтересів багатьох людей. Тож конфлікти у бізнесі виникають доволі часто – із замовниками, підрядниками, постачальниками, колегами або партнерами. Для вирішення цих суперечок зазвичай використовуються прямі переговори або суд. Але вони не завжди задовольняють усі потреби. Чи існують інші ефективні шляхи розв’язання спорів, що таке медіація, і яку вигоду від її застосування може отримати бізнес, спеціально для Mind пояснюють партнери агентства медіації DecisionLab Ольга Хмарук та Олена Білозор.

Марина Саєнко, бізнес-медіатор, медіатор Центру медіації Київської ТПП, керуючий партнер, АО "Закон Перемоги"

Що ви відчуваєте, коли наважуєтеся втілити давню мрію й створити власний бізнес або реалізувати крутий (чи навіть геніальний) проект, який має завоювати серця людей у всьому світі? Ейфорія, радість, захоплення, натхнення, передчуття неодмінного успіху – всі ці емоції переважають над страхом провалу. У такому дещо зміненому стані свідомості люди часто підганяють хід подій, намагаючись якомога швидше розпочати бізнес. Як свідчить практика, у так званій сліпій зоні майбутніх партнерів залишається ряд питань, які є потенційними тригерами для виникнення конфліктів у майбутньому.

Сторінка 1 із 10

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Вхід до Ресурсного центру

Новини

РОЗШИРЯЄМО ГОРИЗОНТИ СПІВПРАЦІ: МЕМОРАНДУМ З ГРУПОЮ ВИПУСКНИКІВ УЦМ

02.03.2020
Підписано Меморандум про співпрацю між Українським Центром Медіації в особі Єрьоменко…

БАЗОВІ НАВИЧКИ МЕДІАТОРА, ЛИПЕНЬ 2019

01.07.2019
5d11ce52ea5413690c6995495cd90945
«Якщо у Вас немає глибин, які у Вас можуть бути висоти?» - К. Юнг Програма Базові навички…

ЕМОЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ: СКЛАДОВІ ПРОДУКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

01.07.2019
4e3540dbf407785323c6168f2dc50104
● Як мені впоратися зі своїми емоціями в професійному та особистому житті? ● Як уникнути…

Підпишіться на розсилку

Підписатись

Контактна інформація


Україна, Київ, вул. Волоська 8/5
4 корпус НаУКМА, 4 поверх

Тел.:+38 (044) 490-66-35
Факс:+38 (044) 425-77-81
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Жодна частина матерiалiв не може бути вiдтворена чи використана iншим способом
у будь-якiй формi без письмової згоди осiб, якi мають авторськi права.

© 2009, Український Центр Медіації
[УЦМ], kmbs