2baner728x90 souers center

Роль міжнародних донорів та місцевих НУО в розвитку медіації в Україні

Стаття Тетяни Кисельової

Стаття Тетяни Кисельової

Завантажити статтю в форматі pdf - Kiselova.2014

 

Загальний розвиток медіації як соціальної інституції в Україні можна розглядати як такий, що складається з двох взаємопов’язаних, але все-таки відмінних рухів: того, що очолюється донорами, і того, що походить з народних мас. У цій презентації буде здійснений аналіз обох цих рухів шляхом порівняння їхніх дійових осіб, довгострокових та короткострокових цілей, стратегій та результатів. На завершення в презентації пропонуються декілька точок дотику між «донорським» та «народним» рухами, завдяки чому вони зможуть працювати разом, просуваючи медіацію до повного розкриття її можливостей в Україні. 

I. Рух медіації під проводом донорів

На жаль, а, може й на щастя, в Україні медіація не отримувала потоків фінансової підтримки з боку міжнародних донорських організацій в порівнянні з ситуацією в Росії або на інших ділянках, як-от, судова та правова реформи. В дев’яності роки така підтримка в формі фінансового забезпечення, налаштування партнерських зв’язків, надання тренерів та ідеологій медіації забезпечувалася здебільшого американськими та канадськими організаціями. Після 2008 року в ролі потужного пропагандиста медіації та інших механізмів АРС серед держав-членів ЄС з неминучим впливом на сусідні країни почав виступати сам Європейський Союз. Крім того, добровільний імпорт медіації в Україну надихався географічною наближеністю до ЄС, зв’язками з європейськими колами медіаторів та привабливими історіями успішного запровадження медіації в правові системи членів ЄС. Саме тому на кінець першого десятиріччя нового тисячоліття більшість донорів, які спонсорували проекти з медіації, походили з Європи, включаючи Європейську комісію, Раду Європи, Шведську агенцію міжнародного розвитку, Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва, Польську «Допомогу» та інших.

За нечисленними винятками медіація не отримала незалежного статусу в рамках порядку денного донорів і була додатком до інших великих програм в царині верховенства права та реформи правосуддя. Відтак, не варто дивуватися тому, що більшість проектів з медіації зосереджувались навколо судів. Наприклад, з восьми проектів, що фінансуються донорами і зазначені на вебсайті Українського центру Порозуміння, шість проектів реалізовувалися в рамках більш широких програм з верховенства права та концентрувалися на співробітництві із судами, органами охорони правопорядку та прокуратурою.

Як правило, проект з медіації, підтриманий під заголовком просування верховенства права, містив у собі компонент PR із залученням іноземного експерта для проведення тренінгів та досліджень; інформаційну кампанію щодо медіації, націлену на представників юридичної системи – суддів, адвокатів, прокурорів, тощо; навчання та атестацію медіаторів і тренерів; навчальні візити до іноземних країн для українських високопосадовців; пілотний проект медіації в певному суді. Донори палко бажали побачити медіацію в дії: вони прагнули звітів про відсотки розв’язаних через медіацію справ наприкінці однорічних або двохрічних проектів.

Перший великий амбіційний проект з медіації, ініційований Донецькою групою медіації та профінансований USIAD в 1997-1999 роках, був націлений на створення місцевих центрів медіації по всій Україні, підготовку медіаторів, реєстрацію Української асоціації медіаторів та надання послуг медіації для населення. Протягом трьох років медіаторам у восьми регіональних центрах медіації вдалося розв’язати через медіацію 90 справ, в 28 з яких послуги медіатора були оплачені клієнтами, а решта медіаторів працювали pro bono; відсоток врегульованих спорів повідомлений не був. Зіштовхнувшись з проблемою майже повної відсутності попиту на послуги медіації, у 1999 році проект отримав додаткове фінансування через Євразійську фундацію з метою розгортання програм медіації в пілотних судах Донецьку та Одеси. Розроблена в рамках цього проекту модель давала суддям можливість передавати справи на медіацію за згоди всіх сторін. Незважаючи на всі зусилля, результатом було передання на медіацію всього 9 справ.

Навіть ті проекти, які були присвячені виключно медіації, не спромоглися продукувати масову хвилю справ, вирішених через медіацію. Завдяки двом шляхетним грантам, виділеним Європейською комісією та Радою Європи – «Процедура відбору та призначення суддів, їх підготовки, притягнення до дисциплінарної відповідальності, розподілу справ та альтернативного розв’язання спорів» (2006 – 2007) та «Прозорість та ефективність системи правосуддя в Україні» (2008 – 2011) була започаткована масштабна робота із запровадження медіації в системі українських судів. Метою компоненту медіації в рамках цих проектів був експорт європейської моделі судової медіації, яку пропагували експерти з Нідерландів та Німеччини. Вони проводили тренінги із суддями чотирьох українських судів, які здійснили спроби медіації в справах протягом Тижнів медіації, що проводилися в травні 2010 року і до кінця 2011 року. Результатом цих намагань були 50 справ медіації, де показник розв’язання спорів склав 72%. За повідомленнями опитаних у цьому дослідженні, після припинення проектом фінансування в 2011 році жодний з пілотних судів на став продовжувати медіацію в справах. 

В 2012 році канадський проект «Освіта суддів для економічного зростання» підтримав таку ж саму модель судової медіації, яку тепер називали «конференції судового врегулювання», ще в двох адміністративних судах і в одному загальному суді (з розгляду цивільних і кримінальних справ).

Більшість справ, вирішених через медіацію, були включені до звітів профінансованих донорами проектів Українського центру порозуміння в царині відновлювального правосуддя. Стратегія УЦП була націлена на створення зв’язків між державними відомствами, судами, лідерами місцевих громад, медіаторами та сторонами спорів. Була розроблена модель, яка охоплювала зусилля всіх цих дійових осіб в рамках трирівневого механізму: 1) попередження злочинності через тренінги з питань медіації та інші заходи; 2) медіація спорів між однолітками в школах; 3) медіація в кримінальних справах, направлених до медіаторів, що працюють в центрах, судами, співробітниками органів правопорядку та іншими. В 2004-2011 роках вісім місцевих центрів зазначеної мережі провели 364 медіацій, але цей обсяг дає всього 50 вирішених через медіацію справ на рік. 70 % цих справ були передані до медіаторів центрів співробітниками органів правопорядку, 20% - судами, а решта 10% - прокуратурами, адвокатами, соціальними працівниками, НУО, школами або самими сторонами спорів. За словами колишньої заступниці голови УЦП Лади Каневської, після припинення фінансування в 2011 році медіація продовжувалася тільки трьома НУО. Вони і далі продовжують проводити медіацію в справах завдяки підтримці з боку місцевих органів влади, зокрема – мерів невеликих містечок, в яких розташовані зазначені центри, а також особистим зв’язкам медіаторів з кількома суддями та працівниками міліції.

Отже, жодна з моделей передання справ від судів до незалежних медіаторів або з моделей судової медіації не довела своєї самодостатності за відсутності фінансової допомоги з боку донорів. Здається, наполегливі зусилля організованих під проводом спонсорів проектів, що зосереджували свою увагу на судовій системі, не виправдовують очікувань. Більше того, деякі дослідники визнали їх навіть шкідливими. Як зазначив Васільєв, «Зусилля з просування медіації в судовій системі, з її перетворення на частину юридичного фаху та з надання пріоритетного значення прийняттю закону про медіацію цілком можуть бути яскравим прикладом зневаги до місцевої специфіки, через що запровадження медіації пішло хибним шляхом».

У той час як декілька десятків вирішених шляхом медіації справ в кожному із судів за спонсорованими донорами проектами насправді є краплею в морі, позитивні досягнення цих проектів можна однозначно віднести до сфери громадської інформаційної кампанії про медіацію. У підсумку, принаймні декілька тисяч українців, включаючи суддів, голів судів, адвокатів, психологів, соціальних працівників та інших, пройшли підготовку на тренінгах з розвитку навичок медіації та на семінарах з підвищення обізнаності про АРС. Внутрішні та зовнішні оцінки фінансованих донорами проектів медіації включають у себе набутки позитивних результатів з точки зору задоволення клієнтів процедурою. В провідних юридичних газетах і часописах, для максимально широкого висвітлення, були опубліковані численні прес-релізи стосовно громадських заходів, проведених в рамках спонсорованих донорами проектів. Фінансовані донорами проекти випустили два коротких відеоролики для телебачення та Інтернету, де висвітлюються цінності та основні процедурні характеристики медіації. І ще важливішим є те, що донорським проектам вдалося привернути увагу найвищих посадових осіб, таких як очільники міністерств, прокурори, голови вищих судів, голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів та інших, та переконати їх у важливості медіації. Так, фінансовані донорами проекти відмінно впоралися з пропагандою медіації в державному апараті, доступ до якого для представників НУО є обмеженим.

II. «Народний» рух медіації

Втім, медіація під проводом спонсорів є тільки частиною історії розвитку медіації в Україні. Насправді, це – тільки половина цієї історії; інша половина – це «низовий» рух, який залишається в тіні. На початок другого десятиріччя цього століття лише невелика група осіб, які пройшли підготовку в рамках проектів під проводом донорів, були налаштовані практикувати як медіатори та розвивати ринок послуг медіації в Україні. Це невелике коло медіаторів були розчаровані підходами «спуску ідей згори донизу», які використовувалися в проектах медіації під проводом спонсорів.

Для такого розчарування було декілька причин. По-перше, за відомостями опитаних у цьому дослідженні, розташування проектів з медіації в структурі програм судової реформи потягнуло за собою необхідність концентрувати увагу на судах та інших державних установах сектору юстиції. Разом з тим, місцеві НУО, що займаються медіацією, вважали за потрібне залучати набагато ширшу аудиторію до процесу просування цього напрямку.

По-друге, на думку опитаних, донори мали зрозуміти те, що перш ніж справи реально почнуть передаватися на медіацію, в Україні необхідно створити загальнонаціональний попит на послуги медіаторів. Зараз проблему відсутності такого попиту визнають повсюди. Навіть ті країни, де медіація практикувалась десятиліттями, страждають від так званого «парадоксу медіації». Нещодавно Європейський Союз опублікував політичне дослідження, в якому вказувалося на необхідність вжиття урядами більш енергійних заходів для «перезавантаження» процесу медіації в ЄС, включаючи запровадження схем обов’язкового передання справ на медіацію в судах. Однак, починаючи вже з перших років просування медіації в Україні, донори прагнули, щоб справи вже передавалися на медіацію, а відповідні показники врегульованих спорів відображалися у звітах. Донори не мали бажання підтримувати масові пропагандистські кампанії, необхідні для підвищення обізнаності з медіацією серед широкого загалу. Як зазначив один з опитаних, «неможливо подавати грантову пропозицію, присвячену виключно тому, щоб переконувати людей вдаватися до медіації». Та й неможливо розвинути місцевий ринок послуг медіації за декілька років, які триває проект. На думку медіаторів, підтримка з боку проектів мала б тривати принаймні 5, а в ідеалі – 10 років.

Нарешті, ті медіатори, що працювали в рамках фінансованих донорами проектів, почувалися б краще, якби підходи донорів були більш гнучкими. Іноді донори в самий розпал реалізації проекту змінювали пріоритети і стратегію, і місцевим НУО доводилося відповідним чином лаштувати до цього свою роботу. Ще частіше відбувалася надто швидка зміна місцевих обставин. Від моменту подання грантової пропозиції і до моменту отримання НУО коштів на реалізацію гранту може минути до 1,5 років. Тільки за останні два десятиліття Україна пройшла через дві революції, і соціальні зміни тут відбуваються швидше, аніж будь-де.

Внаслідок цього, зусилля із залучення зовнішнього фінансування для проектів медіації не вбачалися вартими тих результатів, яких можна досягти в подібних проектах. Відповідно, НУО почали самостійно розвивати свою практику замість того, щоб витрачати свої такі цінні через їхню обмеженість ресурси на дуже конкурентну боротьбу за досить незначне фінансування з боку донорських організацій.

«Народні» ініціативи в царині медіації, яким вдалося вижити самостійно, в основному, відносяться до двох типів.

Перша - і найбільш успішна – група, представлена НУО при вищих навчальних закладах – Український центр медіації при Бізнес-школі Київо-Могілянської академії, Школа медіації при Академії адвокатури (Київ), Одеська регіональна група медіації, що підтримується Одеською юридичною академією, Ініціативи медіації при Львівському політехнічному університеті та при Луганському університеті ім. Дидоренка. Ці центри розробили навчальні курси з медіації та переговорів для студентів та аспірантів різної спеціалізації, включаючи право, психологію, соціальну роботу, управління бізнесом, правоохоронну діяльність та інше. Ці курси отримали офіційне затвердження Міністерства освіти та були офіційно включені до навчальних програм, а їх викладання оплачувалось відповідними навчальними закладами. Крім того, ці центри пропонують навчальні курси з розвитку навичок медіації та ведення переговорів та видають медіаторам свідоцтва на додаток до дипломів про завершення аспірантури та професійного навчання. Крім того, вони рекламують та пропонують послуги медіації для населення, проте поки що основним джерелом їхніх доходів залишається навчання.

Друга, менш чисельна група «народних» ініціатив медіації включає в себе різні компанії та самозайнятих осіб, що надають консультації з питань права, психології та організаційного управління і пропонують послуги медіації як елемент свого пакету послуг для клієнтів. Наприклад, низка юридичних фірм в Україні організували для своїх юристів навчання навичкам медіації та рекламують свої послуги з медіації.

Цей «народний» рух медіації є мало помітним для міжнародних спостерігачів. З огляду на повсякденні фінансові складнощі, медіатори з «народу» не мають ресурсів для ведення власних веб-сторінок англійською мовою, системного обліку проведених медіацій та підрахунку відсотків вирішених справ. Тільки УЦМ вивішує коротенькі звіти про зразкові справи, вирішені через медіацію / переговори випускниками його освітніх програм, як приклади успіху, але ці дані дуже далекі від справжньої статистичної інформації. Навіть для приблизної оцінки кількості справ, які щорічно вирішуються через медіацією медіаторами «з народу», необхідно провести окреме дослідження. Поки що існують певні ознаки того, що ця кількість може перевищувати кількість справ, вирішених через медіацію в рамках фінансованих донорами проектів.

«Народна» спільнота медіації в Україні не мала ніякого єдиного бачення і стратегії розвитку медіації, за винятком стратегії виживання. Для того, щоб вижити без фінансової підтримки донорів, їй доводилося задовольняти потреби місцевих ринків, наголошуючи на своїй професійній відмінності, надаючи навчальні послуги та дотримуючись єдності в просуванні змін до законодавства.

Від самого початку розвитку медіації в Україні медіатори на місцях прагнули створення окремого професійного статусу на основі парадигми медіації-фасилітації. За підходу на основі інтересів, нейтралітету медіаторів та наділення сторін необхідними повноваженнями, що лежить в основі медіації-фасилітації, цей процес передбачає обережне управління його процесуальними аспектами, а також покладення повної відповідальності за пошук їхніх власних рішень на сторони справи. На відміну від цього, в оціночній медіації допускається надання медіатором порад стосовно суті суперечки, перспектив можливого судового розгляду справи, варіантів її вирішення, тощо. І хоча зараз визнається, що напрямки медіації-фасилітації та оціночної медіації досить важко розрізнювати на практиці, і що обидва напрямки формують цілісну практику з різними ступенями допустимих оціночних суджень, українські медіатори з релігійною наполегливістю продовжують їх розрізнювати.

Створення окремого професійного статусу дало українським медіаторам можливість розробити цілу низку високоякісних навчальних продуктів з медіації та переговорів на основі інтересів сторін. Надихані досвідом своїх закордонних колег, українські медіатори блискуче впоралися із завданням адаптації багатьох практичних прикладів до місцевих обставин та розробки своїх власних інноваційних тренінгів. Зараз попит українського ринку на навчання навичкам медіацію є більшим, аніж попит на послуги з розв’язання суперечок як такі. Отже, не є несподіванкою те, що робота з рекламування себе як поважних навчальних центрів була сприйнята всерйоз, а в результаті цього ця робота заважила більше, аніж кількість вирішених через медіацію справ. Наразі «найстаріших» українських медіаторів частіше запрошують як тренерів, а відтак у них залишається обмаль часу для фактичного розвитку ринку послуг медіації та для медіації справ. Більше того, українські медіатори набули поважної репутації серед своїх колег в країнах колишнього Радянського Союзу, і їх часто запрошують для проведення тренінгів з медіаторами в Росії, Грузії Казахстані, Киргизстані, Арменії, тощо.

Незважаючи на ринкову орієнтованість «народного» руху медіації в Україні, його ключовим дійовим особам вдалося зберегти єдність. Як це не дивно, незважаючи на конкуренцію між собою на ринку медіації, українські медіатори зберігають єдину позицію на ділянках спільних інтересів. Лідери української спільноти медіаторів вважали пріоритетом розробку та просування законодавства про медіацію, але таке завдання не по силах жодній окремій НУО. І хоча декілька спроб фінансованих донорами проектів об’єднати українських медіаторів під єдиною організаційною парасолькою не мали успіху, починаючи з 2009 року, українські медіатори розпочали самі співпрацювати неформально, але продуктивно. Вони зорганізувалися в неформальну Коаліцію просування медіації в Україні та зосередили свої зусилля на просуванні законодавства та спільних стандартів етики в сфері медіації. Саме члени цієї Коаліції розробили та лобіювали перший проект закону про медіацію, зареєстрований в парламенті в 2011 році, і саме їм вдалося вплинути на тексти всіх альтернативних законопроектів, зареєстрованих в 2011 та 2013 роках. У ході цієї роботи далися навзнаки глибокі протиріччя між тими медіаторами, які наполягають на самоврядуванні медіаторів через професійні організації, та державними функціонерами, які надають перевагу прямому та деталізованому регулюванню медіації державою. Це стало серйозною перешкодою на шляху напрацювання закону та його лобіювання.

Тим не менше, восени 2013 року Коаліції медіаторів вдалося розширити свою структуру до Національної асоціації медіаторів, яка представляє більшість медіаторів та їхні організації в усіх регіонах України. Ця Асоціація поки що не має реєстрації через нещодавні зміни законодавства та політичну ситуацію. Вона не має права створити свій офіційний веб-сайт і досі залишається поза межами офіційного розвитку медіації. Таким чином, «народний» рух медіаторів нарешті досяг стадії консолідації та формалізації, але ця ситуація залишається дуже крихкою.

Одночасно, не можна стверджувати, що фінансований донорами та «народний» рухи медіаторів повністю ізольовані один від одного. Донори часто запрошують місцевих медіаторів виступати на своїх громадських заходах та здійснювати моніторинг результатів своїх проектів як зовнішні інспектори. Але центри уваги цих двох рухів і далі залишаються різними.

III. Висновок

Ця стаття висвітлює факт співіснування двох рухів медіаторів в України: рух під проводом донорів та масовий «народний» рух.

Рух під проводом донорів сягає своїм корінням в проекти іноземної допомоги з розвитку верховенства права; має вузьку зосередженість на медіації в межах судової системи; залучає таких важливих дійових осіб держави як суди, органи правопорядку, Міністерство юстиції та інші державні відомства; спирається на підходи «згори донизу». На відміну від нього, «народний» рух медіаторів складається з місцевих НУО та суб’єктів підприємницької діяльності, які працюють на задоволення попиту місцевих ринків на послуги з навчання медіаторів та використовує підхід «знизу догори». Фінансований донорами рух має добре фінансування та можливості представляти свої позиції в центральних ЗМІ та на веб-сайтах судової гілки влади, але не спромігся створити самодостатні моделі медіації в рамках системи правосуддя. «Народний» рух і далі відчуває брак фінансування та розбудовується виключно на ентузіазмі самих медіаторів, які не мають ресурсів для збирання статистичних даних про вирішені через медіацію справи та підвищення своєї помітності в очах більш широкого загалу.

Обидва рухи чудово впоралися із завданням пропаганди медіації з двох протилежних боків. Рух під проводом донорів домігся більших успіхів в донесенні переваг медіації до відома високопосадовців системи правосуддя, у той час як «народні» медіатори агітували за медіацію у ширшому колі професійних спільнот адвокатів, психологів, соціальних працівників та інших. Обидва рухи зробили значний внесок у те, щоб медіація стала відомим явищем у сьогоденній Україні. І зараз, на хвилі подій Євромайдану, спільнота українських медіаторів мобілізує свої незначні ресурси для того, щоб допомогти Україні реалізувати пов’язані з медіацією сподівання. Аналогічним чином, європейські та міжнародні донорські агенції намагаються знайти шляхи для надання допомоги Україні. Наскільки ефективно вдасться поєднати ці два напрямки, покаже майбутнє медіації в Україні.

Для того, щоб таке об’єднання відбулося, на нашу думку, ми можемо переглянути місце проектів з медіації в структурі донорської допомоги. Можливо, замість того, щоб розміщувати такі проекти в рамках програм судової реформи, медіація могла б знайти своє місце під більш загальними напрямками розвитку верховенства права. Медіацію можна сприймати як більш широкий громадський рух, а не просто як апарат для продукування вирішених через медіацію справ та зменшення завантаженості судів справами. Загальна політика міжнародних донорських організацій, спрямована на отримання таких, що піддаються вимірюванню, та реальних результатів є цілком виправданою, але, мабуть, у випадку медіації вона не мала б бути пріоритетом. Перш ніж переходити до медіації справ, Україні необхідно створити загальнонаціональний попит на послуги медіації. В такий спосіб медіація стане спроможною сприяти розвитку верховенства права багатьма опосередкованими шляхами, як-от, розв’язання спорів в позасудовий спосіб, підвищення можливостей для закордонних інвесторів, сприяння розбудові громад, підвищення культури мирного вирішення конфліктів, тощо. Нарешті і самі донори досягатимуть кращих результатів, якщо визнають «народний» рух медіаторів, ставитимуться до місцевих медіаторів як до партнерів та покладатимуться на досвід місцевих дослідників та викладачів. В іншому разі подальші заходи донорів, коли дослідницькі та навчальні заходи будуть спиратися виключно на закордонний експертний досвід, радше підірвуть крихкий місцевий ринок медіації, аніж підтримають його.

В свою чергу, українському «народному» рухові медіаторів слід і далі працювати для об’єднання зусиль всіх місцевих дійових осіб, які просувають медіацію в Україні, починати інвестиції в розвиток попиту на послуги медіації більшою мірою, аніж в навчання медіаторів, та підвищувати свою помітність через загальноукраїнську рамкову організацію на кшталт Національної асоціації медіаторів. Ми щиро сподіваємося, що це допоможе обом рухам медіаторів об’єднатися та працювати разом для того, щоб повністю розкрити можливості медіації в Україні.

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
7
8
10
11
12
13
14
15
16
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Вхід до Ресурсного центру

Новини

Базові навички медіатора, 2 модуль (грудень 2020 рік)

22.12.2020
"Алгоритм, мистецтво, імпровізація: БНМ2" - такими словами можна охарактеризувати якість…

Дев’ятий щорічний форум суддів і медіація

18.12.2020
На панелі, присвяченій альтернативним методам вирішення спорів, цікаво було зустрітися з…

МОЖЛИВІСТЬ ОТРИМАТИ ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ РЕАЛЬНИХ МЕДІАЦІЙ

23.11.2020
Випускники програм з медіації часто цікавляться де можна отримати досвід проведення…

Підпишіться на розсилку

Підписатись

Контактна інформація


Україна, Київ, вул. Волоська 8/5
4 корпус НаУКМА, 4 поверх

Тел.:+38 (044) 490-66-35
Факс:+38 (044) 425-77-81
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Жодна частина матерiалiв не може бути вiдтворена чи використана iншим способом
у будь-якiй формi без письмової згоди осiб, якi мають авторськi права.

© 2009, Український Центр Медіації
[УЦМ], kmbs